Dragă Marius,
Suntem bucuroşi că ne urmăreşti blogul ORA POVEŞTILOR, şi
citeşti informaţiile publicate. Cu referire la povestea Ivasik Telesik, pe care
ai solicitat să o publicăm, noi am căutat-o în mai multe ediţii de carte, dar
am găsit-o doar în limba ucraineană.
Івасик-телесик
Жили собі дід та баба.
Вже й старі стали, а дітей нема. Журяться дід та баба: «Хто нашої й смерті
догляне, що в нас дітей нема?» От баба й просить діда:
— Поїдь, діду, в ліс,
вирубай там мені деревинку, та зробимо колисочку, то я положу деревинку в
колисочку та й буду колихати; от буде мені хоч забавка!
Дід спершу не хотів, а
баба все просить та просить. Послухався він, поїхав, вирубав деревинку, зробив
колисочку... Положила баба ту деревинку в колисочку, колише й пісню співає:
Люлі-люлі, Телесику, Наварила кулешику, Буду тебе годувати. Колихала-колихала,
аж поки полягали вони увечері спати. Встають уранці — аж з тієї деревинки та
став синок маленький. Вони так зраділи, що й не сказати! Та й назвали того сина
Телесиком.
Росте той синок й росте —
і такий став гарний, що баба з дідом не навтішаються з нього.
От як підріс він, то й
каже:
— Зробіть мені, тату,
золотий човник і срібнеє весельце, буду я рибку ловити та вас годувати!
От дід зробив золотий
човник і срібнеє весельце, спустили на річку, він і поїхав. То оце він їздить
по річці, ловить рибку та годує діда й бабу, наловить та віддасть — і знову
поїде. А мати йому їсти носить. Та й каже:
— Гляди ж, сину, як я
кликатиму, то пливи до бережка, а як хто чужий, то пливи далі!
От мати наварила йому
снідати, принесла до берега та й кличе:
Телесику, Телесику!
Приплинь, приплинь до бережка! Дам я тобі їсти й пити!
Телесик почув.
— Ближче, ближче,
човнику, до бережка! Це ж моя матінка снідати принесла.
Пливе. Пристав до
бережка, наївся, напився, відіпхнув золотий човник срібним весельцем і поплив
далі рибку ловити.
А змія й підслухала, як
мати кликала Телесика, та прийшла до берега і давай гукати товстим голосом:
Телесику, Телесику!
Приплинь, приплинь до бережка! Дам я тобі їсти й пити!
А він чує.
— То ж не моєї матінки
голос! Пливи, пливи, човнику, далі! Пливи, пливи, човнику, далі!
Махнув весельцем — човник
і поплив. А змія стояла-стояла та й пішла від бережка геть.
От мати Телесикова
наварила йому обідати, понесла до бережка та й кличе:
Телесику, Телесику!
Приплинь, приплинь до бережка! Дам я тобі їсти й пити!
Він почув:
— Ближче, ближче,
човнику, до бережка! Це ж моя матінка мені обідати принесла.
Приплив до бережка,
наївся, напився, віддав матері рибку, що наловив, відіпхнув човник і поплив
знову.
Телесику, Телесику!
Приплинь, приплинь до бережка! Дам я тобі їсти й пити!
А він почув, що не
материн голос, та махнув весельцем:
— Пливи, пливи, човнику,
далі! Пливи, пливи, човнику, далі! Човник і поплив далі.
Змія бачить, що нічого не
вдіє, та пішла до коваля:
— Ковалю, ковалю! Скуй
мені такий тоненький голосок, як у Телесикової матері!
Коваль і скував. Вона
пішла до бережка й стала кликати:
Телесику, Телесику!
Приплинь, приплинь до бережка! Дам я тобі їсти й пити!
А він думав, що то мати.
— Ближче, ближче,
човнику, до бережка! То ж мені матінка їсти принесла!
Та й приплив до бережка.
А змія його мерщій ухопила з човна та й понесла до своєї хати.
— Зміючко Оленко,
відчини!
Оленка й відчинила, змія
ввійшла в хату.
— Зміючко Оленко, натопи
піч так, щоб аж каміння розпадалося, та спечи мені Телесика, а я піду гостей
покличу, та будемо гуляти.
Та й полетіла кликати
гостей.
От Оленка натопила піч
так, що аж каміння розпадається а тоді й каже:
— Сідай, Телесику, на
лопату! А він каже:
— Коли ж я не вмію,— як
його сідати?
— Та вже сідай! — каже
Оленка. Він і положив на лопату руку.
— Так? — каже.
— Та ні-бо: сідай зовсім!
Він положив голову:
— Отак, може?
— Та ні-бо, ні! Сідай
увесь!
— А як же? Хіба так? — та
й поклав ногу.
— Та ні-бо,— каже
Оленка,— ні, не так!
— Ну, так покажи ж,— каже
Телесик,— бо я не знаю як. Вона й стала показувати, та тільки сіла, а він за
лопату та й укинув її в піч, і заслінкою піч затулив, а сам замкнув хату, зліз
на превисоченного явора та й сидить. От змія прилітає з гостями.
— Зміючко Оленко,
відчини!
Не чуть.
— Зміючко Оленко,
відчини!
Не озивається.
— От вража Оленка, вже
десь повіялась.
От змія сама відчинила
хату, повходили гості, посідали за стіл. Відслонила змія заслінку, вийняла з
печі, та й їдять — думали, що то Телесик. Попоїли добре, повиходили надвір та й
качаються по траві.
— Покочуся, повалюся,
Телесикового м'ясця наївшись!
А Телесик із явора:
— Покотіться, поваліться,
Оленчиного м'ясця наївшись!
Вони слухають... Де це?
Та знов:
— Покочуся, повалюся,
Телесикового м'ясця наївшись.
А він знову:
— Покотіться, поваліться,
Оленчиного м'ясця наївшись!
Вони далі:
— Що воно таке?
Давай шукати, давай
дивитися, та й угледіли Телесика на яворі. Кинулись до явора та й почали його
гризти. Гризли-гризли аж зуби поламали, а не перегризуть. Кинулись до коваля:
— Ковалю-ковалю, покуй
нам такі зуби, щоб того явора перегризти!
Коваль і скував. Вони як
почали знову... От-от уже перегризуть. Коли летить табун гусей. Телесик їх і
просить:
Гуси-гуси, гусенята!
Візьміть мене на крилята Та понесіть до батенька, А в батенька їсти, й пити, Ще
й хороше походити!
А гуси й кажуть:
— Нехай тебе середні
візьмуть!
А змії гризуть-гризуть...
Аж летить знову табун гусей. Телесик і просить:
Гуси-гуси, гусенята!
Візьміть мене на крилята Та понесіть до батенька, А в батенька їсти, й пити, Ще
й хороше походити!
Так і ці йому кажуть:
— Нехай тебе задні
візьмуть!
А явір аж тріщить.
Відпочинуть змії та й знов гризуть, відпочинуть та й знов... Аж летить іще
табун гусей. Телесик так їх просить:
Гуси-гуси, гусенята!
Візьміть мене на крилята Та понесіть до батенька, А в батенька їсти, й пити, Ще
й хороше походити!
І ці кажуть:
— Нехай тебе заднє
візьме!
Та й полетіли.
Сидить сердешний Телесик,
от-от явір упаде, от-от доведеться пропасти! Коли це летить собі одне гусеня:
відбилося — насилу летить, Телесик до нього:
Гуся-гуся, гусенятко!
Візьми мене на крилятко Та понеси до батенька, А в батенька їсти, й пити, Ще й
хороше походити! От воно:
— Сідай!— каже та й
ухопило його на крила. Та втомилось сердешне, так низько несе. А змія за ним —
ледве не вхопить його — женеться. Та таки не наздогнала. От воно принесло та й
посадило Телесика на призьбі, а само ходить по двору, пасеться.
От сидить Телесик на
призьбі та й слухає, що в хаті робиться. А баба напекла пиріжків, та виймає в
печі, і каже:
— Це тобі, діду, пиріжок,
а це мені пиріжок!
А Телесик знадвору:
— А мені?
То це вона знову виймає
пиріжки та:
— Оце тобі, дідусю,
пиріжок, а це мені!
А Телесик знову:
— А мені?
Вони й почули. Що це?
— Чи ти чуєш, діду, щось
наче гукає?
— Та то,— каже дід,—
мабуть, так учувається.
Та знов баба:
— Оце тобі, дідусю,
пиріжок, а це мені!
— А мені? — каже з
призьби Телесик.
— Отже, таки озивається!
— говорить баба та зирк у вікно — аж на призьбі Телесик. Вони тоді з хати, та
вхопили його, та внесли в хату, та такі раді...
А гусятко ходить по
двору, то мати й побачила.
— Он гусятко ходить. Піду
впіймаю та заріжу.
А Телесик каже:
— Ні, мамо, не ріжте, а
нагодуйте його! Коли б не воно, то я б у вас і не був.
От вони нагодували його,
й напоїли, і під крильця насипали пшона. Так воно й полетіло.
От вам казочка, а мені
бубликів в'язочка.
Îţi mai comunicăm că este
şi film cu această poveste:
http://www.youtube.com/watch?v=6bHYDOvel3s&feature=kp
Niciun comentariu:
Trimiteți un comentariu